Тростянецька районна рада
Тростянецький район Вінницька область

Історична довідка

На карті сучасної Вінниччини обриси Тростянецького району нагадують крилатого птаха в польоті, а серце його – Тростянець. Район розташований в межах Подільського плато у південно-східній частині Вінницької області, на заході центральної частини України. Унікальність географічного положення регіону визначається як природнокліматичними умовами правобережної лісостепової зони України, так і відносно рівновіддаленістю від її головних промислово-економічних і торгових центрів. В геоморфологічному відношенні район розміщений в кордонах північно-західної частини південного Побужжя, в основі якого лежить український кришталевий щит, в межах Подільської височини (максимальна висота 284 м над рівнем моря – на території Капустянської сільської ради. На південному сході району, на берегах річки Бережанка розташоване мальовниче село Ободівка з населенням 3,26 тис. чол., другий за смт Тростянець населений пункт за промисловим потенціалом, рекреаційна зона району. Село існувало вже в ХVІ ст. під назвою Бадівка. За радянської влади теж мало статус районного центру. В селі розміщена низка підприємств, установ, організацій. До складу Ободівської сільської ради входить с.Бережанка (колишня Татарівка), якому в цьому році виповнилось 500 років. Дані археологічних розкопок підтверджують, що вперше територію району заселяли племена в період неоліту (8-4 тис. років до н.е.). Пізніше тут з’являються поселення трипільської культури (3 тис. років до н.е.), поселення Черняхівської культури (урочище Дубина, 3-4 ст. до н.е.), поселення ранньослов’янської культури – 3 км на північний захід від селища (5-6 ст. до н.е.).

Черепки глиняного посуду знайдено при розкопках поселення ХІІ століття на „Половичі”. Характерною рисою цього періоду був перехід до відтворюючих форм господарства–землеробства та скотарства. Пізніше в цих місцях селились племена уличів, чия територія проживання межувала з диким Полем.

Наші предки вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Земля оброблялась кістяною сохою. Тягловою силою були бики. Високою була і культура.

Після татаро-монгольського нашестя наш край обезлюднів, пізніше знову став заселятись.

Перша документальна згадка про Тростянець датується 1598 роком. За переказами, стародавнє поселення існувало і раніше, лежало на південний захід від сучасного, але його пограбували і спалили дощенту. Згодом люди осіли на теперішньому місці, в долині річки Тростянець. Новому поселенню спочатку дали назву Адамгород, але згодом повернули стару назву, очевидно від слів «Тростина», «трясовина», бо місцевість у долині була заболочена, густо вкрита очеретом. Через село пролягав відомий Шпаків тракт, що сполучав північно-західні райони України з узбережжям Чорного моря. 29 разів цією дорогою робили набіги на Тростянець загони турків і татар; - жителі поселення рятувались від них у катакомбах.

У першій половині ХVІІ ст. Тростянець багато разів переходив від одного власника до іншого (магнатів Вишневецьких, Потоцьких, Сабанських) мешканці його були кріпаками. Поміщицький гніт призводив до втечі кріпаків з маєтку, чимало з них брали участь у визвольній війні українського народу проти польської шляхти (1648-1654 рр.).

Неподалік містечка відбувались запеклі бої. 22-23 травня 1652 року під Батогом (нині с.Четвертинівка) українські козаки під проводом гетьмана Богдана Хмельницького розгромили 30-тисячне військо польської шляхти, очолюване коронним гетьманом Речі Посполитої Мартином Калиновським. 1649 року Тростянець увійшов до складу Брацлавського полку; за Андрусівським перемир’ям він залишився за Польщею і увійшов до складу Російської імперії аж 1793 року. З 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, містечко увійшло до Брацлавського повіту Подільської губернії. З 90-х років ХVІІІ ст. в містечку діяли два винокурні заводи, один з яких в 1864 році було переобладнано для виробництва спирту з меляси. 1834 р. став до ладу цукровий завод Потоцького, пізніше збудували млин, олійню, крупорушку. У 1840 році Тростянець з навколишніми селами, які становили родовий маєток графа Потоцького, було закладено в Петербурзьку опікунську раду.

1884 року до містечка від залізничної станції Демківка провели залізничну колію. Були в Тростянці друкарня та палітурна майстерня.

У кінці ХІХ століття в Тростянці (з передмістями Витягайлівкою та Качурівкою) мешкало 3338 православних, 78 католиків, 3 сектанти-розкольники, 1573 євреї – всього 5052 чол. Тут було волосне управління, поштово-телеграфна контора. Функціонували міська лікарня та лікарня при цукровому заводі. Діяли дві церковно-парафіяльні школи, двокласне училище при цукровому заводі та три єврейські молитовні школи. При училищі відкрили бібліотеку.
Радянську владу в Тростянці остаточно встановлено в січні 1918 року, а відновлено в травні 1920 року.
З усією гостротою постало питання відбудови народного господарства, соціально-культурного будівництва. Уже 1924 року в Тростянці було дві початкові та 7-річна трудова школи, дитячий будинок, школа ліквідації неписьменності. Відкрили бібліотеку, клуб та самодіяльний театр, а також громадську їдальню, дитячий майданчик та дитячі ясла.

У травні 1928 року мешканці передмістя Качурівки організували сільськогосподарську артіль „Свій труд”. У жовтні 1929 року в містечку було організовано сільськогосподарську артіль (колгосп) „Комінтерн”. 1934 року за рішенням загальних зборів громадян села був організований колгосп, який отримав назву „Політвідділ”. 1935 року колгосп „Комінтерн” був поділений на господарства ім. Комінтерну та ім. Паризької Комуни. Розвитку колгоспного руху сприяло створення 1930 року машинно-тракторної станції (МТС). Уже 1940 року колгоспники збирали з гектара по 16-18 цнт зернових, 190-230 цнт цукрових буряків, 12 цнт соняшнику.

У 1921-22 роках починає працювати спиртовий завод, залізнична станція. Цукровий завод тоді було демонтовано, на його базі створено механічні майстерні, а на землях – радгосп. З 1930 року в Тростянці діяла авторемонтна майстерня, з 1934 р. – майстерня з ремонту тракторів і сільгоспмашин. Діяли також маслозавод, промкомбінат, дві електростанції. 1935 року відкрито середню школу, де навчалося 650 учнів, працювали заводський та районний клуби, бібліотека з книжковим фондом 6 тис. примірників.

Страшним лихом для жителів району був голод 1932-1933 років, не обминули район сталінські репресії.

Особливо трагічною сторінкою історії були роки Великої Вітчизняної війни. 25-28 липня 1941 року район окупували фашистські війська, а 13-14 березня 1944 року частини 27-ї армії 2-го Українського фронту визволили район. Майже 20 тисяч тростянчан воювали на фронтах війни, понад 5 тисяч з них – загинули, багатьох нагороджено орденами і медалями, 6 стали Героями Радянського Союзу: Мазур Трифон Григорович з с.Савинці, Могильчак Іван Лазарович з с. Демидівка, Надутий Михайло Іванович з с.Цибулівка, Наконечний Анатолійович Гаврилович з м. Ладижин, Смовзюк Леонтій Семенович з с. Скибинці, Сокур Петро Трохимович з с.Демківка; 1 – повним кавалером орденів Слави (Грубий Тимофій Омелянович з с.Савинці).

В повоєнні роки в райцентрі та селах району не лише відновлювались старі, зруйновані підприємства, але й збудовано цілий ряд підприємств, об’єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення, багато зроблено щодо розвитку інфраструктури та благоустрою населених пунктів.

1962 року розпочалася реконструкція спиртового заводу, створено новий цех хлібопекарських дріжджів. Швидкими темпами зростали й інші підприємства. Тростянецький маслозавод 1970 року давав продукції у 20 разів більше, ніж 1950 року. Автобаза перетворилась на потужне підприємство „Союззаготтранс”. 1965 року завершилось спорудження Тростянецького м’ясокомбінату – другого в області за потужністю підприємства з переробки м’яса.

В лютому 1951 року малочисельна артіль „Політвідділ” була приєднана до сільгоспартілі „Паризька комуна”, а 1957 року з приєднанням до них артілі „Комінтерн” було утворено колективне господарство „Україна”.

За післявоєнні роки введено в дію універмаг і ряд інших великих магазинів та закладів громадського харчування, будинок побуту, приміщення рай друкарні та редакції районної газети, районного управління юстиції, райсанепідемстанції, станції по боротьбі із захворюваннями тварин, райвузла зв’язку, ряд адміністративних споруд: районної і селищної рад, суду і прокуратури, райвідділу внутрішніх справ, райвійськкомату, райвно, першої та другої черги центральної районної лікарні. Введено в експлуатацію новий ринок, школу №2, добудову до школи № 1, три дитячих садки, автовокзал, стадіон зі спортивним комплексом „Колос”, ряд відомчих спортзалів, парк „Пам’ять”.

Реконструйовано, збудовано виробничі бази райагробуду, МШПМК-51, райшляхрембуддільниці, транспортної контори і ПМК облспоживспілки, міжрайбази, нафтобази, АТП 10538, хлібоприймального підприємства, райсількомунгоспу і комбінату комунальних підприємств, цеху „Вторчермет”, комбікормового заводу, райагрохіму, райагротехсервісу, райагромашу, управління з експлуатації газового господарства, районного підприємства електромереж, паливного складу.

Введено в експлуатацію чимало житла, багато зроблено щодо розвитку інфраструктури міста – шляхового сполучення, мереж водопостачання і газифікації, енергопостачання, радіофікації і телефонізації, благоустрою вулиць селища.

Здобуття Україною незалежності дало змогу українському народу самому дбати не лише про економічний, а й про соціально-культурний розвиток держави, її складових – регіонів, населених пунктів. Разом з тим це не захищало від об’єктивних труднощів, суб’єктивних помилок, упущень. З 1989 і практично до кінця ХХ ст. в державі тривав спад виробництва, уповільнився соціально-культурний розвиток, що мало місце і в життєдіяльності нашого району, райцентру. І лише після цього стали помітніші зрушення на краще, особливо відчутні вони в останні два роки, коли вдалося добитись стабілізації в господарському комплексі району, нарощування обсягів виробництва продукції, робіт, послуг, залучення ефективних власників та зростання заробітної плати працюючим, зменшення заборгованості по зарплаті, відкриття нових робочих місць, збільшення надходження коштів до районного бюджету, інвестицій, поліпшення соціального захисту населення, від чого залежить добробут людей, належне функціонування закладів бюджетної сфери. При цьому було забезпечено стабілізацію суспільно-політичної обстановки району. Значна увага в районі приділяється ефективному використанню кадрового потенціалу, роботі з кадрами, посиленню виконавської дисципліни та заохочення їх ініціативної, сумлінної, якісної і ефективної в умовах становлення ринкової економіки роботи.